Премія "Світло справедливості" » Languages » Українська

Лауреатом нагороди «Світло Справедливості» 2018 року став Леонід Фінберг

justiceu — Fri, 14 Dec 2018 11:10:15 +0000

Лауреатом нагороди за моральне, духовне та етичне лідерство «Світло Справедливості» 2018 року став Леонід Фінберг – соціолог, дослідник культури, головний редактор видавництва «Дух і Літера» (з 1997 року), директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА (з 2006 року).
Урочиста церемонія вручення нагороди відбулася 14 грудня у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Організував захід Інститут лідерства та управління Українського католицького університету. Спеціальними гостями вечора стали лауреатка нагороди 2012 року Лариса Заливна та президент УКУ владика Борис Ґудзяк.
Нагорода «Світло Справедливості» заснована 2010 року канадійкою українського походження Анастасією Шкільник та єпископом УГКЦ, президентом УКУ Борисом Ґудзяком на честь батька Анастасії д-ра Михайла Шкільника – юриста, громадського і політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1920 років. Ця відзнака покликана привернути увагу до ціннісного лідерства, до важливості моральних принципів у проводі, до популяризації прикладів такого лідерства в українському суспільстві.
Від часу заснування нагородою відзначені п’ятеро осіб: журналістка й розслідувачка корупційних схем Наталя Седлецька (2017), колишня українська військова Надія Савченко (2015), правозахисниця з Луганська Лариса Заливна (2012), лідер кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв (2011), публіцист Євген Сверстюк (2010).
Цього року лауреата обрали серед осіб, що засвідчили моральне лідерство в часі Революції Гідності 2014. Ним став Леонід Фінберг – соціолог, дослідник, головний редактор видавництва «Дух і Літера».
«Ми шукаємо людей, які в щоденному житті дають нам приклад жертовності заради розбудови демократичного суспільства. Що означає бути моральним лідером сьогодні і яка ціна цього – питання, на які має дати відповідь сьогоднішній захід. Очевидно одне: ці люди стають для нас ціннісними орієнтирами, вони творять острівки нової України», – каже одна із організаторок нагороди «Світло Справедливості», директорка Інститут лідерства та управління УКУ Наталя Бордун.
«Кожен час має свої потреби. Є люди, які відзначаються через якийсь момент, а є люди, які працюють цілеспрямовано та наполегливо. Цьогорічний лауреат Леонід Фінберг – людина систематичної і системної праці, яка воліє залишатися в тіні», – каже владика Борис Ґудзяк. – На мою думку, Леонід Фінберг своєю мережевістю завжди творить стосунки, показує, як консолідувати суспільство і як піднімати теми, які суспільство не бачить. З 90-х років Фінберг організовує багато ініціатив, що закликають до українсько-єврейського примирення. Також він є одним із засновників видавництва «Дух і Літера», що видає надзвичайно важливі праці, котрі вносять в українську культуру те, що було заборонено. У цьому контексті важливу роль посідає література про єврейську спадщину.
В особливий спосіб капітула хоче відзначити Леоніда Фінберга і показати суспільству його поставу під час Майдану. Сучасна війна є війною куль, але не тільки. Вона є війною інформацій. Коли нова політична нація українців показала, що вона досягає нової зрілості, відбулась спроба придушити цей рух, кинувши на нього тінь антисемітизму. У той час Фінберг разом із іншими патріотами-євреями провадив систематичну акцію, пояснюючи світу і розказуючи, що євреї також є на Майдані і теж вболівають за Україну. Така витривалість стояння на фронті є прикладом великої мужності».
Найбільш очікуваним моментом вечора була інавгураційна промова лауреата.
«Ми не помітили, як змінилися, бо порівнюємо своє життя із тим, що є в інших країнах, тоді як треба порівнювати нас теперішніх із нами вчорашніми»,– зауважив Леонід Фінберг. – Відроджується український кінематограф, який стає відомим у світі, українські театри, відкриваються важливі культурні заклади. Фантастичні зміни відбуваються і на книжковому ринку України. У нас з’явилася справжня філософська бібліотека, яка складається з таких представників, як Андрій Баумейстер, Олег Хома… Народилася й історична бібліотека, яка розбиває міфи радянської історіографії, розвивається юдаїка. Відбувається чітке домінування української гуманітаристики та української літератури – і покупці все частіше купують українські переклади. Окрема перемога – це українська дитяча література, де окремі твори друкують сотнями тисяч примірників.
Ще одні позитивні зміни – це те, що студенти отримують унікальні можливості стажування в іноземних університетах. Думаю, вони уявити не можуть, що їх батьки навіть не мали шансу виїхати за кордон. Вражаючих зрушень – багато, і вони дають силу долати труднощі, які ніхто, окрім нас, не вирішить. Клуб особистої відповідальності є вирішальним у розв’язанні проблем України. Потрібно створювати потужні інтелектуальні центри, які диктуватимуть владі рухатись і приймати правильні рішення. Ключові ролі у цьому мають належати вже новому поколінню».

Юлія Мельник та Дмитро Карабчук лауреати нагороди “Світло Справедливості” у 2019 році

Софія Голуб — Mon, 16 Dec 2019 20:58:55 +0000

Лауреатами сьомої церемонії вручення нагороди за моральне, духовне та етичне
лідерство “Світло Справедливості” стали дві особистості, а саме: консультант із питань
лісів, керівник проєкту “Лісова варта” та експерт-консультант Дунайсько-Карпатської
програми Всесвітнього фонду природи (WWF) в Україні Дмитро Карабчук; екоактивістка,
експертка 350.org з питань розвитку відновлюваної енергетики у країнах Східної Європи,
Кавказу і центральної Азії Юлія Мельник.

Цього року Капітула обирала лауреатів серед осіб, що засвідчили моральне лідерство у сферах екології, змін клімату, відновлюваних джерел енергії. Нагорода покликана привернути увагу до ціннісного лідерства, до важливості моральних принципів у проводі, до популяризації прикладів такого лідерства в українському суспільстві.

Вперше з моменту заснування нагороди (2010 рік) “Світло Справедливості” її лауреатами одразу стали дві людини, що підкреслює важливість теми охорони навколишнього середовища.

“Працювати в кліматичному русі складно, бо іноді важко любити людей, які знищують природу, а ще зміни відбуваються повільно — це забирає багато енергії. Тому ми всі часто вигораємо. Але я бачу активістів такими феніксами, які вмирають і вкотре народжуються, щоб знову нести своє світло справедливості”, — виголосила під час інавгураційної промови Юлія Мельник.

“Ця нагорода для мене не про мої особистості досягнення. Хочу наголосити, що ця нагорода – це визнання важливості теми охорони довкілля, його раціонального використання, не тільки для сьогодення, а й майбутнього”, — промовив Дмитро Карабчук.

Окрім фінансової підтримки лауреати нагороди отримали статуетку з кришталю, яку виготовив майстер художнього скла Станіслав Кадочников. На ній зображена фігура людини, яка тягнеться до світла, символізуючи прагнення до ідеалів свободи та справедливості.

Також в рамках церемонії стипендіатом нагороди “Світло Справедливості” став студент факультету суспільних наук Українського Католицького університету Іван Парамонов за активність у громадській діяльності, послідовність у поширенні моральних та духовних принципів.

Довідка:
Нагорода заснована 2010 року канадійкою українського походження Анастасією Шкільник
(померла 2014 року) та Борисом Ґудзяком, архиєпископом і митрополитом Філадельфійським УГКЦ, на честь батька Анастасії д-ра Михайла Шкільника — юриста, громадського і політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1920 років.

Згідно з волею Анастасії, розпорядником цієї нагороди став Український католицький університет
разом із Капітулою, до складу якої входить, зокрема, президент УКУ та співзасновник нагороди
Владика Борис Ґудзяк. З 2018 року адмністратором нагороди є Інститут лідерства та управління УКУ.

Рішення щодо лауреата приймає Капітула:
Борис Ґудзяк, архиєпископ Української греко-католицької церкви, Митрополит
Філадельфійський, президент Українського католицького університету;
Мирослав Маринович, український правозахисник, проректор із питань призначення та
місії Українського католицького університету;
Олександр Кузьма, керівник відділу розвитку Української католицької освітньої фундації
(США);
Джим Кінгем, чоловік засновниці нагороди Анастасії Шкільник, генеральний директор
компанії J. E. Kingham;
Василь Мірошниченко, представник сім’ї Шкільник в Україні, партнер CFC Big Ideas;
Рената Роман, член Ради Конгресу українців Канади, голова Ради Школи реабілітаційної
медицини УКУ;
Марта Коломиєць, директорка Програми імені Фулбрайта в Україні, Institute of
International Education (IIE).

Раніше нагородою відзначили шестеро осіб, серед них: головний редактор видавництва
“Дух і Літера”, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського
єврейства НаУКМА Леонід Фінберг, журналістка й розслідувачка корупційних схем Наталя
Седлецька, лідер кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв, публіцист
Євген Сверстюк.

18 ЛЮТОГО ВІДБУДЕТЬСЯ ЦЕРЕМОНІЯ НАГОРОДЖЕННЯ “СВІТЛО СПРАВЕДЛИВОСТІ” | ОНЛАЙН

Софія Голуб — Tue, 16 Feb 2021 16:30:04 +0000

В Українському католицькому університеті відбудеться VIII Церемонія вручення нагороди «Світло Справедливості». Цього року лауреатів обирали серед медиків, які є прикладом щоденної жертовності, особливо під час пандемії. Вперше нагороду вручатимуть посмертно — сім’ї загиблого лікаря.

Нагорода покликана привернути увагу до ціннісного лідерства, до важливості моральних принципів у проводі, до популяризації прикладів такого лідерства в українському суспільстві. Адже своєю самовідданою працею лауреати виявили готовність допомагати людям у час чи не найбільшого страху перед COVID-19 та спричиненою ним невизначеністю.

«В час ковіду нагороду “Світло Справедливості” вручатимемо двом лікарям. Завдяки їм та багатьом іншим тихим героям, лікарям та медсестрам, врятовано тисячі життів. Цією нагородою капітула хоче підкреслити, що справедливість проявляється всюди, де ти є і дієш. Вона найкраще проявляється на місці, де є потреба ближнього», — зазначає співзасновник нагороди «Світло Справедливості» вл. Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський УГКЦ.

Від заснування нагородою відзначені восьмеро осіб, серед них: публіцист Євген Сверстюк, лідер кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв, журналістка й розслідувачка корупційних схем Наталя Седлецька, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг, очільник ГО «Лісові ініціативи і суспільство» Дмитро Карабчук.

«Не применшую того, що роблю я та усі мої колеги. Дуже добре, що це побачили. Тим більше радий, що є такі нагороди, які не соромно брати. Коли я бачу серед нагороджених Мустафу Джемілєва чи Євгена Сверстюка, то розумію: потрапляю в ряд, на який, зі своєї точки зору, ще не заслужив», — зазначив під час нагородження у 2018 році Леонід Фінберг.

Підтримати лікарів цьогоріч можна, долучившись до прямої трансляції церемонії, яка відбудеться 18 лютого о 18:00. Зареєстрованим гостям надішлемо покликання на подію: http://bit.ly/2O9Nvog.
У програмі заходу передбачені інавгураційна промова лауреатів, вручення стипендії «Світло Справедливості» студенту з активною громадською позицією, показ фільму із співзасновницею нагороди Анастасією Шкільник, виступ музичного гурту.

Акредитованим журналістам та журналісткам надішлемо програму події, яка відбуватиметься у Центрі Шептицького: http://bit.ly/37gn8DU

Фото: Архів | Український католицький університет

“Ми не помітили, як змінилися…”, – Леонід Фінберг

justiceu — Sat, 15 Dec 2018 14:29:30 +0000

Урочиста промова головного редактора видавництва «Дух і Літера», директора Центру юдаїки Леоніда Фінберга з нагоди вручення йому нагороди за моральне, духовне та етичне лідерство «Світло Справедливості».
Ми не помітили, як змінилися. Як якісно іншими стали наші музеї, і їх очолили відповідальні професіонали – масштабні особистості – Тарас Возняк, Юлія Литвинець, Дмитро Стус, Олександр Ройтбурд, Петро Гончар. Як відродився український кінематограф і, як і раніше, за часів Параджанова, Балаяна, Муратової став частиною культурного життя країни та світу. І «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва, і фільми Сергія Лозниці, і документалістика Сергія Буковського і Романа Ширмана стали важливою частиною української сучасної культури. Як розширилася мережа українських театрів – тільки в Києві їх близько 50. Як повстали спектаклі, де все – від режисури до гри акторів
– на дуже високому рівні. Я говорю про Morituri te salutant на малій сцені театру Франка режисера Богомазова, про спектаклі театру «ДАХ» Влада Троїцького і не тільки. Як у Києві щоденно, а особливо у вихідні конкурують десятки державних та приватних культурних закладів – Арсенал та Галерея М17, Майстер Клас та Каліта арт-центр, «Ізоляція» та Дукат. Пропонують виставки, концерти, майстер-класи, лекції.
Фантастичні зміни відбулися і в сфері, до якої я маю відношення та яку краще знаю, – книжковому ринку країни. Маємо абсолютно нову філософську бібліотеку, яку очолює «Словник неперекладностей» – світовий інтелектуальний бестселер, що вийшов українською за редакцією Костянтина Сігова та Андрія Васильченка. Цю бібліотеку прикрашають книги Андрія Баумейстера, Володимира Єрмоленка, Олега Хоми, написані ними, чи ті, що переклали з різних мов, але за їхньою редакцією. Маємо нову історичну бібліотеку, яка представляє світову та вітчизняну історію, альтернативну радянській та російській брехні, якими годували покоління наших дідів, батьків та й нас довгий час. Читаємо книги Наталі Яковенко, Ярослава Грицака, Тамари Вронської, Сергія Плохія, Тімоті Снайдера, Девіда Саттера та багатьох інших.
Юдаїка відродилася: у трьох університетах працюють магістеріуми. Тільки в нашому Центрі юдаїки НаУКМА ми видали понад 100 книг (конкурентів, на жаль, не так багато). Провели близько 30 наукових конференцій, понад 60 мистецьких та історико-культурних виставок.
Окрема перемога – це українська дитяча книга сьогодні, одна з найцікавіших у Європі. Наклади деяких із цих книжок – це сотні тисяч примірників. Це синтез текстів та відео, яких ніколи раніше не існувало.
Наші досягнення – вже не тільки книги, але й бібліотеки: переклади гуманітарної книги, підтримані фондом «Відродження»; європейської філософії (проекти Інституту філософії та видавництва «Дух і Літера»), польської літератури та публіцистики; бібліотека юдаїки; бібліотека «Спротиву та надії»; «Постаті культури»; бібліотека Нобелівських лауреатів. Я назвав не всі, навіть з тих, які знаю. Але наголошую, що говорю про бібліотеки як добірки книг. Чималі зміни бачимо і в інших сферах гуманітаристики.
А які можливості для навчання та стажування у молодих вчених та студентів? Вони навіть уявити не можуть, що їхнім батькам не те, що на навчання, а просто на подорож за кордон треба було отримати дозвіл від парткомів, що засвідчував їх благонадійність, а за тим ще від владців візу на виїзд із країни.
Ситуація кардинально змінилася і в мовній сфері. Якщо раніше домінували російськомовні тексти, на які відгукувалися «метри» з Москви та Санкт-Петербургу, то зараз, особливо з початком російсько-української війни, цей інформаційний канал практично припинив існування. Домінують україномовна гуманітаристика та українська література. Якщо я, як видавець, отримую хороший текст, написаний російською, то щоб його почули, шукаю перекладачів українською. Від видання текстів, навіть хороших, російською, частіше відмовляємося – не ми, а покупці.
Для мене важливо це все сказати тому, що нам треба порівнювати наше сьогодення найперше з тим, що в нас було вчора. А вже потім із тим, що є в Берліні, Парижі чи Нью-Йорку. Саме так, а не навпаки. Нам не перестрибнути ту прірву – радянсько-російську – з неї можна тільки вийти, інколи виповзти, та й то надзусиллями.
Зазначивши перемоги, акцентуватиму на викликах, на які конче треба відповісти.
Ми не тримаємо руку на пульсі світової гуманітарної думки, адже перекладаємо відносно невелику кількість книг, яких потребують освічені спільноти. Ми не навчилися ефективно поширювати сучасні концепти та книги, і відстань від тої «шопти» інтелектуалів до більш широкого загалу непомірно завелика. У нас мінімальні обсяги електронних версій non-fiction – її практично не існує. Проблема потребує системного осмислення. Ми робимо лише перші кроки за кордоном, поширюючи українську книгу. Ланцюжки між нами та партнерами у світі будувати важко, але конче необхідно. І головна проблема – не комунікація. Якщо зацікавимо світ непересічним досвідом, креативними ідеями – то почують!
Спробую означити шляхи вирішення деяких із цих проблем.
Найперше – ніхто, окрім нас, їх не вирішить. Але як вирішувати?
Чітко сформулювати проблему як менеджерське завдання. Пам’ятаємо Станіслава Ежи Леца – найлегше ховати свої думки, коли вони не зібрані в слова. Отже, треба чітко відповісти на питання, як тримати руку на пульсі світової гуманітарної науки? Для цього треба об’єднати групу інтелектуалів (філософів, істориків, спеціалістів з геополітики тощо), які будуть збирати банк даних текстів, які треба перекладати та поширювати. Обрахувати ресурси, які потрібні для цього: фінанси, спеціалісти, видавництва, та визначитися, де їх віднайти. Цих ресурсів є чимало – треба шукати в міжнародних та вітчизняних фондах, звертатися до благодійників тощо. Останнім часом досить ефективно почали працювати державні структури в цій сфері – Інститут книги, Український фонд культури, Міністерство інформації. Повстав і відповідальний бізнес – благодійники підставляють свої плечі під важливі проекти. Маю десятки підтверджень тільки в нашому досвіді. Комусь персонально чи групі осіб прийняти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Дуже важливо, скільки людей зголоситься взяти таку відповідальність. Велика роль належить незалежним громадським організаціям: Український ПЕН-клуб набирає проект за проектом, а пострадянська спілка письменників з невиліковними генами радянськості продовжує безкінечні внутрішні конфлікти. Цей пункт особистої відповідальності ключовий: чи будемо відчувати свою відповідальність за всі значимі проблеми країни, чи ні. Якщо «ні», ми приречені на поразку. Якщо «так», ми повинні це робити. Нам треба створювати потужні інтелектуальні центри, які будуть формулювати та диктувати суспільству та владним структурам перелік та ієрархію проблем, які потрібно вирішувати разом. Аналогом може слугувати деякою мірою діяльність «Римського клубу».
У мене немає готового рецепту, як сформувати такі інтелектуальні центри, але є абсолютна впевненість в тому, що вони конче необхідні. Я готовий включитися у створення одного з таких центрів, чітко розуміючи, що ключові ролі тут повинні належати вже нашим дітям – більш енергійним, більш освіченим тощо.
Провідну роль в реалізації цієї ідеї повинні відігравати особистості, які відчувають відповідальність за себе, долю своїх дітей, долю країни. Свою відповідальність перед пам’яттю своїх великих попередників.
Майдан не закінчився 2014 року. Гуманітарний розвиток України – це один із наших майданів сьогодні, і драматизм тут не менший, ніж тоді. Війна йде не тільки на Сході України. І в нас є своє поле бою, можливо більш безпечне, але не менш відповідальне.
Ми пройшли гідний шлях за останні роки, і зроблене нами дозволяє говорити про Україну як один із центрів свободи й демократії в сучасному світі.
Наш потенціал – солідарність українських інтелектуалів, перевірена в багатьох справах. Їх треба закріпити адекватно, організаційно, розуміючи важливість цього кроку. Солідарність між собою та солідарність із демократичними цивілізованими силами в світі, з тим, для кого етичні цінності юдео-християнської цивілізації – дороговкази життя, для кого людські права та правова культура цивілізованого світу не порожні слова, а абсолютні цінності.

Головна

justiceu — Fri, 06 Feb 2015 18:11:34 +0000